Нова “Мрія” –
це не про гроші

Нова “Мрія” –
це не про гроші

У Школі державного управління у Гарвардському університеті, є семінар про лідерство у кризових ситуаціях (crisis leadership). Цей семінар цілком побудований на історії порятунку команди корабля «Ендюранс», який у 1914 році застряг у паковому льоді поруч з Антарктидою та згодом був розчавлений брилами льоду. Ця історія про невдалу спробу перетнути Антарктиду через південний полюс, але ця історія і про найбільш дивовижний і неймовірний в історії людства випадок виживання та порятунку людей, які більше року боролися за життя на відстані тисяч кілометрів від цивілізації та без будь-якого зв’язку з землею. Керівником експедиції був відомий на той час британський мандрівник і полярний дослідник Ернест Шекелтон. Саме завдяки його мужності, рішучості та лідерським якостям вся команда з 28 чоловіків, була врятована.
 
Цей випадок детально вивчали та аналізували різні спеціалісти та шукали секрет лідерського генія Шекелтона. Секрету не знайшли, але сформулювали певну систему лідерства у кризових ситуаціях, яка переважно базується на вірі в те, що є вихід з будь-якої кризи, якщо є вища ціль, заради якої потрібно зціпити зуби і продовжувати рухатися, навіть коли для цього вже немає сил. Про такі ситуації Уїнстон Черчіль казав: «Якщо ви йдете крізь пекло, продовжуйте йти». Не буду перераховувати всі засоби антикризового лідерства Шекелтона, але про один інструмент психологічного впливу розказати варто.
 
В певний момент, коли стало зрозуміло, що скупчення льоду, на якому аварійно вже більше року дрейфувала команда Шекелтона розкололося навпіл, Шекелтон прийняв рішення посадити команду у шлюпки та на веслах рухатися у бік землі по крижаним та буремним морям Антарктиди. Відправитися в таку подорож дорівнювало майже самогубству, але давало, хоч і маленький, але шанс на порятунок. Місця в шлюпках було обмаль, тому брали з собою лише найнеобхідніше, воду, провізію, зброю та деякі інструменти для ремонту. Але, попри катастрофічну нестачу місця для важливих для виживання речей, Шекелтон наказав покласти в кожну шлюпку по ящику із… скляними пластинами. Для чого було брати на борт шлюпок якісь важкулезні ящики з шматочками скла замість додаткової провізії чи води, які були критично важливими для виживання?
 
Справа в тім, що то були не звичайні шматочки скла, а скляні пластини зі срібним напиленням, які в той час виконували функцію фотоплівки. Тобто, то були не просто скляні пластини, а відзняті «фотоплівки» з унікальними кадрами Антарктиди, які ще ніколи не бачило людство, це був «скарб» заради якого, в тому числі, і була організована експедиція.
 
Тобто, віддавши наказ завантажити ящики з «фотоплівками» у шлюпки, Шекелтон послав команді невербальні меседжі про те, що, по-перше, ми повинні довезти цей «скарб» до великої землі і познайомити людство з Антарктидою, по-друге, як керівник та лідер експедиції Шекелтон впевнений в їхньому порятунку. Таким чином Шекелтон вселив в голови членів команди віру в порятунок і дав сенс, заради чого потрібно вижити, сенс більший і важливіший ніж життя окремого члена команди.
 
Їм було надзвичайно важко. Вони пропливли на веслах понад 800 км по бурхливому крижаному морю і таки допливли до незаселеного скелястого острова, який також знаходився на значній відстані від великої землі. Потім Шекелтон з кількома членами команди сіли в одну шлюпку, залишивши решту команди на острові, і поплили за порятунком далі. Ящики з «фотоплівками» залишилися на остові і Шекелтон суворо наказав команді вижити і зберегти «нове надбання цивілізації». Подолавши ще 1100 км Шекелтон з товаришами таки доплив до великої землі і повернувся за командою та ящиками зі скляними пластинами. Всі члени команди вижили та повернулися додому, в тому числі завдяки вірі та силі духу, які Шекелтон культивував та підтримував в своїй команді.
 
Чи мали фотографії, зроблені з тих скляних пластин, велику наукову цінність? Ні. Чи принесли ті фотографії прибутки, достатні для того, аби окупити експедицію та втрачений корабель? Також, ні. Але, ті скляні пластини стали символом віри в порятунок та його сенсом, вони вселили дух і дали сили на боротьбу із стихією, внутрішніми страхами та зневірою. Без цієї віри і духу команда просто б не вижила і, відповідно, не врятувалася б.
 
Найбільший у світі літак «Мрія» – це наші «скляні пластини», які ми повинні зберегти та відбудувати для всього людства, як символ технічного прогресу сучасної цивілізації, а також як символ того, що незалежна та успішна Україна можлива, і ми, українці, зможемо її побудувати, як ми зможемо побудувати нову «Мрію».
 
Отже, будівництво нової Мрії, це не про гроші, інвестиції та прибутки, це про ВІРУ і про ДУХ. Віру у краще майбутнє, віру у наше відновлення та успіх, віру в незламність та спроможність українців та України, як політичної нації, яка нарешті сформувалася ціною життів тисяч її синів та дочок. Усвідомлення того, що ми, українці, спроможні побудувати щось, що є чимось най…, най… у світі викликає почуття гордості та надихає на нові звершення кожного громадянина.
 
Сьогодні в Україні війна, війна з російськими окупантами, які знищили нашу гордість – найбільший літак у світі “Мрія”. Війна – це найбільша криза, яку тільки можна уявити. Тому нам, українцям, саме зараз потрібні символи та мотиватори, які допоможуть пройти крізь пекло цієї війни, отримати перемогу, звільнивши всі наші окуповані території, та стати ще сильнішими та насправді незалежними. Наша гордість – літак «Мрія» – однозначно є одним з таких символів, який обов’язково потрібно відновити. Нова «Мрія» повинна пролетіти над Хрещатиком під час параду на честь 35-ї річниці Незалежності України та стати символом нашої перемоги над російськими окупантами, пам’ятником загиблим льотчикам, сигналом всьому світу про відродження української авіапромисловості та символом майбутньої успішної України.